Домашня » 100 видатних пластунів » Будна-Котович Любомира

На­ро­ди­ла­ся 18 ве­рес­ня 1915 ро­ку у міс­ті Тер­но­по­лі у сім­'ї суд­ді Іва­на Буд­но­го та Оль­ги Сав­чак. Одер­жав­ши по­чат­ко­ву ос­ві­ту, нав­ча­ла­ся у Тер­но­піль­ській гім­на­зії «Рід­на шко­ла». Бу­ла ак­тив­ним чле­ном 32 ку­ре­ня УУ­ПЮ ім. Оле­ни Пчіл­ки. Ось що зга­ду­ва­ла под­ру­га Лю­бо­ми­ра про ті да­ле­кі ро­ки: «При гім­на­зії іс­ну­вав плас­то­вий ку­рінь ім. Оле­ни Піл­ки, в ньо­му на­ра­хо­ву­ва­ло­ся від 40 до 50 уче­ниць, об­'єд­на­них у вось­ми гур­тках. Ку­рінь ді­лив­ся на три ві­ко­ві гру­пи: мо­лод­ші, се­ред­ні і стар­ші. Що­тиж­не­во плас­тун­ки ма­ли те­о­ре­тич­ні за­нят­тя, а прак­тич­ні на­ви­ки на­бу­ва­ли в по­хо­дах, їх бу­ло не мен­ше 7-9 на рік. Плас­тун­ки в по­хо­дах зви­ка­ли до труд­но­щів, зас­во­ю­ва­ли са­ні­тар­ні пра­ви­ла та за­гар­то­ву­ва­лись фі­зич­но. За­хоп­лю­ва­лись во­ни рів­но ж грою у во­лей­бол і бас­кет­бол; влаш­то­ву­ва­ли час­ті про­гу­лян­ки око­ли­ця­ми Тер­но­по­ля. Та все ж го­лов­ним зав­дан­ням Плас­ту бу­ло на­ці­о­наль­но-пат­рі­о­тич­не ви­хо­ван­ня. То­му ми бра­ли участь в ім­пре­зах до на­ці­о­наль­них свят та до ро­ко­вин Шев­чен­ка і Фран­ка, в свят­ко­вих цер­ков­них від­пра­вах і уро­чис­тос­тях; впо­ряд­ко­ву­ва­ли стрі­лець­кі мо­ги­ли. Нез­мін­ним опі­ку­ном на­шо­го ку­ре­ня був д-р Ни­ки­фор Гір­няк, йо­го ми вель­ми по­ва­жа­ли. Як ві­до­мо, про­ти­ук­ра­їнсь­кі ак­ції поль­ської вла­ди в 1930 р. не оми­ну­ли Плас­ту, у ве­рес­ні йо­го за­бо­ро­ни­ли. Од­нак ми про­дов­жу­ва­ли на­ші схо­ди­ни, тіль­ки вже під­піль­но. Поль­ська по­лі­ція про­во­ди­ла чис­лен­ні ареш­ти се­ред ук­ра­їнсь­кої мо­ло­ді, в то­му чис­лі і плас­ту­нів. То­ді я про­си­ді­ла в тюр­мі дов­гих 9 мі­ся­ців, а звіль­не­на бу­ла зав­дя­ки дос­ко­на­лій обо­ро­ні ад­во­ка­та Дзе­ро­ви­ча». В 1937 р. пе­ре­ї­ха­ла до Льво­ва на нав­чан­ня у Львівсь­кій ку­пець­кій шко­лі. Вий­шла за­між за вик­ла­да­ча шко­ли Зе­но­на Ко­то­ви­ча, плас­ту­на 15 ку­ре­ня «Ор­ден За­ліз­ної Ос­тро­ги», учас­ни­ка про­бі­гу Ма­ків­ка-Львів 1929 ро­ку. Под­руж­жя ви­хо­ва­ло двоє ді­тей, Хри­зан­та і Мар­ту, в ду­сі ук­ра­їнсь­ко­го пат­рі­о­тиз­му, по­ша­ни до Цер­кви і ві­ри, збе­ре­жен­ня на­род­них тра­ди­цій. В до­мі Ко­то­ви­чів бу­ва­ли під­піль­ні гре­ко-ка­то­лиць­кі свя­ще­ни­ки, зок­ре­ма час­тим гос­тем був брат Мит­ро­по­ли­та Во­ло­ди­ми­ра Стер­ню­ка о. Ос­тап Стер­нюк, який він­чав ді­тей та хрес­тив ону­ків. Про­дов­жу­ю­чи плас­то­ві тра­ди­ції, сім­'я хо­ди­ла ту­рис­тич­ни­ми стеж­ка­ми по виз­нач­них міс­цях га­лиць­ко­го краю. Лю­бо­ми­ра Ко­то­вич до пен­сії пра­цю­ва­ла бух­гал­те­ром на де­ре­во­об­роб­но­му ком­бі­на­ті у Льво­ві. У 1991 р. від­но­ви­ла членс­тво у Плас­ті у сту­пе­ні сень­йор­ки. 8 лю­то­го 2007 р. на про­щан­ня з под­ру­гою Лю­бо­ми­рою прий­шли плас­ту­ни, від­дав­ши ос­та­нньою стій­кою ша­ну, та зас­пі­ва­ли мо­лит­ву «От­че наш», рів­но ж вро­чис­то і зво­руш­ли­во ви­ко­нав жа­лоб­ні спі­ви хор Му­зич­но-бо­гос­ловсь­ко­го учи­ли­ща. Под­ру­га Лю­бо­ми­ра Ко­то­вич спо­чи­ла бі­ля сво­го чо­ло­ві­ка на шос­то­му по­лі Ли­ча­ківсь­ко­го цвин­та­ря.пл. сен. Бо­гус­ла­ва Гри­нів, ГрДжерело: Пластовий шлях, ч. 1 / 2007