Пропустити

Пласт і релігія

Роль Пласту у суспільстві. Взаємовідносини Пласту із різними суспільними організаціями

Модератор: Модератори

UNREAD_POST karik від Нед 15.01.06 18:12

Пласт і церква? Оригінально. Гаразд для продовження дискусії давайте так:
Будь яка релігія передбачає певні обряди. У православї чітко вимагається дотримуватись певних правил, приклад, не молитись з іновірцями, представниками інших церков.
Пласт, налічує, приклад, три конфесії, УПЦ, УПЦ КП, УГКПЦ. Запитання, чи дотримуються представники, перелічених церков, правил всановлених церквою під час спільної молитви на пластових заходах?
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Чуприк від Пон 16.01.06 14:20

Каріку, в Пласті значно більше представників різних церков - є і УАПЦ, є і КЦ, є і протестанти різних конфесій. Це щодо християн. Хоч ти вжив словл, приклад, тобто - це можна зрозуміти в даному випадку виокремлення саме цих конфесій. Тоді все зрозуміло.
І про спільні молитви ти перегинаєш - як мені відомо між Католицькою та Православною церквами узгоджено те, що ці церкви є "сестрами" та їхні святі таїнства взаємозамінні. Відповідно і спільна молитва дозволяється. РПЦ визнає цю домовленість, принаймні на папері. Представники УПЦ (МП) спільно моляться на заходах національного рівня - вшанування жертв голодомору, день перемоги тощо...
Так що ти тут щось загнув. Хоч, може я чогось не знаю - не спец у цих питаннях - просто цікавлюся
Бог конфесій не створював...
Аватар користувача
Чуприк
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1608
З нами з: Сер 14.09.05 08:54
Звідки: Київ
Ім'я: Славко
Прізвище: Юрчишин
Курінь: ОЗО
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Akademik від Пон 16.01.06 16:10

Чупринка написав:І про спільні молитви ти перегинаєш - як мені відомо між Католицькою та Православною церквами узгоджено те, що ці церкви є "сестрами" та їхні святі таїнства взаємозамінні. Відповідно і спільна молитва дозволяється. РПЦ визнає цю домовленість, принаймні на папері.

Старий!
хто тобі це сказав?
чому манить нас небезпека
Akademik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1396
З нами з: П'ят 17.10.03 11:41
Звідки: Львів, Галичина
Ім'я: Ігор
Прізвище: Бущак
Курінь: Карпатські Вовки
Пластовий ступінь: st pl skob

UNREAD_POST Чуприк від Пон 16.01.06 16:41

Якийсь священник, здається з василян. а що? Тобто, він казав про те, що КЦ та ПЦ взаїмно визнає таїнства, особливо там, де у вірних не має можливості відвідувати парафії матріних церков. А щодо РПЦ - недавно читав інтрев"ю з представником Варфоломія, який наголосив на тому, що РПЦ ратифікавула всі угоди укладені ПЦ з КЦ. І хоча існують непорозуміння, але окрім з УГКЦ, все решта вони полагоджують...
Буду радий почути реальний стан речей, бо часто з уривок інформації можна скласти помилкове враження :oops:
Аватар користувача
Чуприк
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1608
З нами з: Сер 14.09.05 08:54
Звідки: Київ
Ім'я: Славко
Прізвище: Юрчишин
Курінь: ОЗО
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Akademik від Пон 16.01.06 17:01

Для початку раджу полазити розділом "Запитуємо священника" на сайті http://www.ugcc.org.ua
там багато що говориться про мішані шлюби і про те як церкви взаємопідтримують таїнства. Молитися - пажалуста! Це зрозуміло буде всім. А от причастя, шлюб, тощо поєднувати ойойойой як не просто

http://www.ugcc.org.ua/ukr/question/
чому манить нас небезпека
Akademik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1396
З нами з: П'ят 17.10.03 11:41
Звідки: Львів, Галичина
Ім'я: Ігор
Прізвище: Бущак
Курінь: Карпатські Вовки
Пластовий ступінь: st pl skob

UNREAD_POST Чуприк від Вів 17.01.06 13:22

Дякую, обов'язково погляну. Але таки молитися разом можна :lol:
Аватар користувача
Чуприк
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1608
З нами з: Сер 14.09.05 08:54
Звідки: Київ
Ім'я: Славко
Прізвище: Юрчишин
Курінь: ОЗО
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Юрко Шелест від Вів 17.01.06 15:59

Поручик написав:Треба-не треба.... це моя Alma Mater і мені абсолютно не подобається те в що вона поступово перетворюється.
По-перше, на підставі чого ти можеш твердити, що прихід християнства розцінювався як трагедія чи катастрофа? Підтвердить фактажом чи історіографією.
По-друге, тоді предківською вірою слід вважати не класичне слов'янське язичництво (що зараз відроджується різними шизіками), а давніше анімоване.

По-перше ти на даний момент знаходишся не в стінах університету, а тому твоя критика мусить бути напрямлена до ректора, деканів, викладачів тощо. Не бачу потреби сперечатися з тобою по даній темі...
2.Чисто життєва позиція: коли ти все життя був християнином тобі мало сподобається коли тебе зроблять мусульманином... Тим більш літописи пишуться заангажованими людьми, їм сильно довіряти не варто (поміть я не кажу, що ними не треба користуватися)...
3.А хто тобі казав, що я мав на увазі не "анімоване" язичничтво, воно поняття розззззтяжжиме... 8)
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST karik від Вів 17.01.06 16:16

Браво Юра, перетворюєшся на пустомелю, думаю в політику іти ще рано, хо ч здібності таки є, людям баки забивати. :lol:
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Юрко Шелест від Вів 17.01.06 16:20

Як казав наш археолог: " А ікони якого патріархату. Церкви не обєднаються, бо вигідніше окремо бабло з народу косити(то моя корекція), а люди оплачували, оплачують і оплачуватимуть ті вистави "
В нашого археолога свої рахунки з церквою, але його думка також заслуговує на увагу...
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST Поручик від Вів 17.01.06 23:14

Юрко Шелест написав:По-перше ти на даний момент знаходишся не в стінах університету, а тому твоя критика мусить бути напрямлена до ректора, деканів, викладачів тощо. Не бачу потреби сперечатися з тобою по даній темі...
2.Чисто життєва позиція: коли ти все життя був християнином тобі мало сподобається коли тебе зроблять мусульманином... Тим більш літописи пишуться заангажованими людьми, їм сильно довіряти не варто (поміть я не кажу, що ними не треба користуватися)...
3.А хто тобі казав, що я мав на увазі не "анімоване" язичничтво, воно поняття розззззтяжжиме... 8)
По-першому питання згода. Колись при зустрічі поговоримо більше - поставиш мені стакан молока і старенький Поручик при підтримці Онучка Гулага буде розповідати тобі басні про ОВК "Острозька Академія" :lol:
Щодо другого питання. Ось тут не зовсім погоджуюся. Історичний факт, що князі, а часом і їх дружини в повному складі змінювали віру в залежності від політичної коньюнктури. Подібно і з впровадженням християнства було. Очевидно, що десь воно насаджувалося мечем, але десь і підкупом, наприклад, певними пільгами (досить добре то описує польський дослідник Ястржембський). І ось тут на сцену виходить цікавий фактор (його до речі непогано в Хрестоносцяхописав Сінкевич), коли слов'яни приймаючи християнство не відкидають і старої віри, відбувається трансформація, а отже ми можемо говорити про те, що православ'я є вірою наших предків. Що більше, слід охарактеризувати прчину того, що християнство насадилося досить швидко на руських землях. Справ у тому, що вже на той момент мешканці Руської землі були в основному монотеїстами, а оте відбулася лише підміна понять, що в принципі для народу сприйняти не так вже й важко.
Честь - понад усе!
Хау!
Поручик
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 2274
З нами з: Нед 02.11.03 00:37
Звідки: Київ
Ім'я: Владислав
Прізвище: Берковський
Курінь: Плем'я Могікани
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Юрко Шелест від Нед 22.01.06 15:23

Поручик написав:Щодо другого питання. Ось тут не зовсім погоджуюся.

Так от, погодитись або не поодитись не можна, бо житя завжди складається таким чином, що є відсоток тих, хто відразу переходить на нові віри, також є родини в яких це затягується на певний період. Є вічні фанатики, які ніколи не змінять віри.
Якщо ти скажеш, що процес відбувався безболісно, я скажу, що навпаки - то жоден з нас не буде правий, бо неможна процеси в середині суспільства розглядати однобоко, чим займалося й займається чимало істориків...
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST Cherry від Сер 08.02.06 20:13

Юрко Шелест написав:Як казав наш археолог: " А ікони якого патріархату. Церкви не обєднаються, бо вигідніше окремо бабло з народу косити(то моя корекція), а люди оплачували, оплачують і оплачуватимуть ті вистави "
В нашого археолога свої рахунки з церквою, але його думка також заслуговує на увагу...



Думаю, твій археолог має рацію. Можливо, я з ним згідна, бо в мене самої не "склалися відносини" з церквою. Почалося все з того, що після того як мене похрестили в 6 місяців я тяжко захворіла(до цього взагалі ніколи не хворіла). Потім колись на службі втратила свідомість..
Наразі не зараховую себе ні до якої церкви чи конфесії. Я просто вірю,що Бог все-таки є, і не заперечую християнські моральні цінності.
Я думаю, якщо Бог дійсно існує, то він почує тебе і без допомоги попів, церкви та обрядів...

Питання до всіх: так чи мають люди з подібним до мне світоглядом бути у Пласті, чи це заперечить пластовим положенням про релігійність???
Аватар користувача
Cherry
Новачок
Новачок
 
Повідомлення: 12
З нами з: Чет 19.01.06 19:56
Звідки: Харків
Ім'я: Алевтина
Прізвище: Гармаш
Пластовий ступінь: учасниця

UNREAD_POST karik від Пон 13.02.06 12:49

Богу-Боже, Кесарю-кесареве, археологу-лопату. Абсолютно протилежної думки.
Cherry, пласт передбачає не лише віру в Бога, а і сповняння традицій свого обряду(службу). Тобі визначати
чи це заперечить пластовим положенням про релігійність???
Від себе додам, моя віра забороняє мені молитись з представниками інших церков. Для збереження цілісності пласту передбачено опікунів священників для пластунів того чи іншого обряду, моя особиста думка, що ідея до кінця не реалізована.
Я думаю, якщо Бог дійсно існує, то він почує тебе і без допомоги попів, церкви та обрядів...

Не мені судити, та слово ЯКЩО багато про що говорить, повір Він є. :wink:
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Поручик від Вів 14.02.06 02:40

karik написав:Від себе додам, моя віра забороняє мені молитись з представниками інших церков. Для збереження цілісності пласту передбачено опікунів священників для пластунів того чи іншого обряду, моя особиста думка, що ідея до кінця не реалізована.
Каріку, я щиро здивований, мої батьки, як і я, належимо до приходу Межирицького Святотроїцького монастиря, і знаєш наш духовний ніколи не казав що православна віра забороняє молитися з іншими людьми, навіть якщо вони не твоєї віри.
І ще одне. Сила Пласту якраз полягає в його мультирелігійності. Коли ми почнемо запроваджувати священиків для різних конфесій, то організації настане каюк. І хотів би в тебе запитати, якщо до твого гуртка захоче записатися юнак-грекокатолик чи вірний УПЦ КП то ти що їм відмовиш?
Честь - понад усе!
Хау!
Поручик
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 2274
З нами з: Нед 02.11.03 00:37
Звідки: Київ
Ім'я: Владислав
Прізвище: Берковський
Курінь: Плем'я Могікани
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Юрко Шелест від Сер 15.02.06 10:49

До поручика:
По-моєму, ви з Каріком цю тему обговорювали. Чи то як?
До Каріка:
Ось ти сам навів приклад релігійної терпимості. Якої нажаль не вистачає Московському патріахату...

А традиції створюються і обновляються постійно. Суспільство що надміру стримує цей процес приречене на тління, консервацію, самознищення, саморозпад та ще багато цікавих способів самогубства...
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST Поручик від Сер 15.02.06 21:21

Пластовий шлях. – 1970. – № 1-2. - C.3-13 написав: Володимир Янів
РЕЛІГІЯ ! ВИХОВАННЯ
Якщо застановляємося над моментом релігійного виховання чи над проблемою релігії та виховання, то зразу насуваються три підставові питання: 1. Чому релігійне виховання? 2. Хто має виховувати? 3. Як має виховувати?
Оцей «триптих» - «чому - хто - як» ляже у підставу мого виступу в дискусійній лаві на загальну тему «наука і виховання», при чому, із природи речі, зможу лише зарисувати проблеми, говорячи радше натяками і констатаціями, бо насправді всі три елементи вимагали б кожен зокрема окремої доповіді. Звичайно, згодом у дискусії зможуть прийти ще деякі уточнення, але повна аргументація – це вже радше завдання майбутнього.
Переходжу до питання «чому», і скажу коротко, що релігійне виховання важливе – з мого погляду – в рівній мірі із трьох моментів: а) релігійного, б) загальнолюдського і в) національного. Усі вони із собою дуже тісно пов'язані, усі вони дуже важливі, але із самої дефініції релігійний момент висувається на перший плян. Саме тому про нього буду говорити дуже мало. Річ у тому, що для релігійної людини чи віруючого педагога не підпадає сумніву і не підлягає дискусії, що виховання має бути релігійним, якщо ми нашим дітям хочемо передати те ідейне добро, яке творить основний зміст нашого особистого життя. Також для невіруючої людини – для індиферента чи атеїста – момент релігійний не має значення, і аргументи релігійного порядку не переконають його про необхідність релігійного виховання.
Про релігійні рації виховання дитини можемо, одначе, говорити з одного цілком спеціяльного аспекту. Сьогодні не підпадає сумніву, що людство чи вірніше християнський світ Переживає кризу віри. Ця криза була навіть спонукою для встановлення «року віри», що мав би призвести загал до певної застанови.
У чому ж криза віри? Тема надто широка, щоб можна її з'ясувати в усій широчині. В основному, одначе, випливає вона з факту, що, розвиток техніки і цілої цивілізації поставив нас на порозі нової (плянетарної) епохи, а цей розвиток є настільки головокружний, що він призводить до нової доби раціоналізму //4//із культом розуму та з вірою у всесильність людського розуму, яка призводить до релігійного скептицизму.
Щоправда, нове покоління інстинктовно намагається ще і зберігати віру в Бога у противенстві до атеїстичних раціоналістів перелому XIX і XX сторіч, але одночасно спрямовує більше зір на дочасне, віддаляючись щораз більше від вічного. Консеквенція із цього та, що народжується нова концепція людського щастя і нова концепція Бога. Найвище щастя людини є радше в шуканні її місця у світі, аніж спасіння душі. Відповідно до того і Бог не є більше караючим і грізним суддею середньовіччя, а радше всепрощаючим батьком (дехто вірить, що й сатани нема, бо і йому всемилосердний Бог простив його провини).
Саме розуміння щастя при пересуненні наголосу на туземне – з рівночасним зростом загального добробуту, щораз то більше утотожнюється із змаганням до особистого добробуту, до насолоди життя. У цій атмосфері глибока християнська філософія страждання зійшла на далекий плян.
Все те має важкі консеквенції в моральній площині. Коли донедавна у вихованні дитини важливу ролю відогравало розуміння заслуги й вини, а тим самим нагороди й кари, сьогодні існує радше відклик до сумління, з вірою у перевагу первня добра в людині. В людині мало б перемагати добро із самої її природи.
Не маючи змоги аналізувати об'єктивну вартість (чи виправданість) такої оптимістичної віри, мусимо одначе, - виходячи з констатації фактів – наголосити конечність збудження сумління дитини, побудження її до активного шукання і консеквентно мусимо наголосити релігійне виховання, щоб дитині дати бодай відповідне унапрямлення для її шукання, - щоб дати їй у сьогоднішньому її прив'язанні до земного (хоч і з очима, спрямованими на плянети) розуміння релігійних проблем, які все таки спрямували б її очі на щось вище.
Саме у площині моралі суто релігійний мотив виховання лучиться із загальнолюдським. Спрямування уваги на суб’єктивний момент у людині (із збаґателізуванням спонук нагороди й кари) у площині моралі може мати в модерному суспільстві важкі наслідки. Усування страждання із центру християнської концепції світу та його відкуплення із спрямуванням людської туги до радости й щастя загрожує щораз більше егоцентризмом у модерному суспільстві, з усіма дальшими //5// можливими консеквенціями особистої вигоди, а то й гедонізму чи байдужости до долі інших.
Вправді сьогодні ще переважає виправдання, що, мовляв, ми бажаємо життєрадісности й щастя для всіх, що ми прямуємо до помноження щастя усіх, що ми хочемо загального добробуту, отже змагаємо до соціяльної справедливости, яка мала б усунути страждання і почуття кривди чи нижчости серед усіх. Але ж, чи це бажання аж надто не тхне утопією, щоб ми могли сумніватися, що дуже швидко прийде розчарування в усіх великих плянах молодого покоління, а враз із розчаруванням при наставленні на власне щастя, прийде також до всіх консеквенцій, про які був натяк угорі, замкнення у собі для особистої вигоди.
При гедонізмі можемо в моральній площині вказати тільки на дві дальші небезпеки, перша з яких уже стільки разів з гедонізму випливала: сексуальне розгнуздання, яке в сучасну добу буде помножене фактом розповсюджених антиконцепційних засобів та вмінням опановувати венеричні недуги. А поруч із тим – уже більше модерна загроза, яка заступає давні люкулівські бенкети: наркоманія сучасних «гіппісів», «бітніків» чи «ґамлерів».
Без відклику до релігії і релігійного виховання важко буде соціологам і педагогам протиставитись тим модерним пошестям, гіршим для людства від середньовічної чуми. І в тому разі релігійний аспект виховання має своє значення навіть для індиферентів.
Проблема моралі важлива із загальнолюдського погляду має своє спеціяльне значення для одиниць чи спільнот в екзилі чи в діяспорі, чи на нових місцях поселення. Для тих спільнот є одні соціяльні зв'язки (давні) пірвані, другі соціяльні зв'язки (нові) є ще не нав'язані чи недостатньо нав'язані.
Коли сьогодні загальні тверді закони давньої віри («нагорода і кара») поставлені в сумнів, коли зі зменшеною силою Діють поза батьківщиною соціяльні зв'язки у постаті публічної оіпінії оточення, тоді треба обов'язково відкликатися до сумління, збудженого релігійним вихованням. Інакше не буде можливим ані втримання молоді при давній спільноті, ані її інтеграція у нову спільноту, бо, позбавлена соціяльних зв'язків ґенерація – без стриму, диктованого вищими спонуками, - може внести в суспільство тільки анархію і хаос, що тільки збільшуватиме розкладовий процес західнього суспільства, //6// який проходить на наших очах. Ті моменти загальнолюдського характеру не можуть бути байдужі не тільки для віруючих, але й для індиферентних.
Переходимо до третього моменту у питанні „чому, релігійне виховання” – до моменту національного.
Не стану тут говорити про питання збереження національної ідентичности, бо про неї, як аксіому і категоричний імператив, говорили чи говоритимуть інші. Але ж саме відмінність нашої Церкви є важливим засобом у втриманні національної ідентичности. Тут маємо до вирізнення зміст і форму тобто: а) традиції самої таки нашої Церкви (обряд, літургія, богослужбова мова) і б) побутові традиції (Різдво, Великдень, Зелені свята тощо). При тому слід пам'ятати про ту цілу настроєву атмосферу, яку творять відповідно застосовані традиції. Кожен з нас знає, що ностальгія у нас найвиразніше відгукується саме в час святкових циклів, коли думкою повертаємося до дому на Рідних Землях, саме тому, що постійно зворушує спогад святкових традицій, які колись – у ранньому дитинстві – глибоко струснули наші почування. У спеціяльній статті у збірнику п. н. «Релігія в житті українського народу» виявив я, наскільки релігійність є взагалі характеристичною для вдачі українця. А якщо так, то консеквентно треба пам’ятати, що захитання релігійности в нашому народі веде до основних змін нашої духовости, а тим самим загрожує послабленням нашої відпорности, а далі й денаціоналізацією. І тому релігійне виховання є так дуже конечне з національного погляду.
Ми знаємо, який є стан Церкви в Україні, і знаємо, що відродження Церкви в батьківщині у значній (і, правдоподібно, в першій) мірі залежатиме від сили нашої Церкви закордоном. А як ту Церкву зберегти без релігійного виховання молоді і без збереження національної ідентичности молоді? Саме тут бачимо, як дуже національний і релігійний моменти повязуються із собою.
Але йдімо ще крок далі. Коли ми константуємо, що існує криза віри у Вселенській Церкві, то мусимо застановитися, //7// чи саме Українська Церква не має сказати своє слово, щоб перемогти ту кризу (на деякі конкретні можливості вкажу далі). А якщо так, то релігійне виховання молоді має знову таки своє значення для цілого людства, коли ми зможемо внести справді нові ідеї і нові концепції – як українська християнська спільнота – у скарбницю Вселенської Церкви для піднесення моралі цілого людства. Таким чином, мені здається доволі уарґументованою відповідь на питання: «Чому релігійне виховання», а тому можемо перейти до другого питання : «Хто має виховувати?»
На безпосереднє релігійне виховання дитини незаперечно найбільший вплив має родинний дім, при чому одначе Церква мусить родину підтримати у її змаганнях, бо родина залишена сама собі, може мати поважні труднощі у виконанні своєї місії.
Роля родини є насамперед тому така важлива, що релігійне виховання повинно починатися в найранішому віці, коли до дитини ще ніхто – поза найближчими – не має доступу.
Модерна психологія і педагогіка підкреслюють ролю почувань у вихованні дитини, при чому вони стверджують, що вплив через почування на формування характеру і вдачі найсильніший таки в перших роках життя. З цього погляду настрій свята, про який була вже мова, що тісно лучиться з найінтимнішим теплом родини, має першорядне значення. Можливо, що з погляду глибини підходу – це недостатньо. Тому виховання через почування вимагає згодом свого доповнення, коли на почуттєвій підвалині дається певну розумову надбудову. Проте практично це вже дуже багато з погляду глибинної психології.
Але пориваючий настрій свята повинен бути послідовно доповнений та поглиблений настроєм будня. А в буднях релігійне виховання іде насамперед через особистий приклад батьків – через релігійну поставу батьків, отже, через глибину віри батьків.
Виховання дитини через дім – це також одночасно виховання самого дому як такого. І саме тут треба назвати ролю Церкви, яка повинна утримати батьків у постійному релігійному горінні, у постійній активності, у постійному вдосконалюванні, - в унапрямлюванні до самодосконалення, до постійного самовиховування чи перевиховування. А це автоматично щоденна творча постава, це – творчість самих батьків, стимульованих //8// у своїй щоденній дії творчими й активними священиками-душпастирями.
Роля Церкви ще в тому, що спрямування дому на постійне самодосконалення для релігійного виховання дитини це одночасно постійне виховання цілого оточення. Бо виховання дому зможе бути тільки тоді успішне, коли в подібному напрямі співдіятимуть наші сусіди, наші знайомі, наші друзі наші свояки. Тільки в той спосіб постане публічна опінія, яка зобов'язує, коли дитина побачить, що в подібному дусі, як вона сама, є виховувані її однолітки та товариші.
Це є питання постання нових соціяльних пов'язань у місці нового поселення, коли діти почнуть соромитися поступати інакше, як поступає загал з їх однолітками включно.
Поодинокі родини повинні лучитися, дружитися, щоб у спільному дусі святочного релігійного настрою і щоденного обов'язку разом виховувати дітей. Для витворення тієї загальної, зобов'язуючої опінії чимала функція припадає для молодечих організацій (Пласт, СУМ, ОДУМ, юнацький сектор Апостольства). Щойно на останньому місці – після родини, Церкви, подруженого тісними вузлами оточення самовиховних організацій – прийде школа.
За даних умовин основний вплив має, як відомо, чужа школа, а вона на релігійне виховання має часто просто деструктивний вплив, бо вона або опанована модерним лібералізмом, або ворожа до нашого обряду з нахилом до латинізації з ущеплюванням погорди до східнього обряду.
Також українська школа має не багато змоги впливати на релігійну поставу. Суботні чи недільні, чи четвергові школи не постійно впливають на молодь. У багатьох школах бракує кваліфікованих сил для релігійного виховання тощо.
Проте, хоч ми свідомі недоліків релігійного виховання у школі, але хочемо наголосити, що і школа є теж важливою ланкою у релігійному вихованні, якого занедбувати не можна. Поставлення школи на дальшому місці – це не є недооцінювання ролі школи, а тільки наголошення важливості ролі вгорі названих чинників, зокрема родини й дому.
Приходимо до третього питання: «Як виховувати!» Найбільша помилка у вихованні – це винесені з дому шабльони виховування таке, як нас самих виховували. Виховування – це мусить бути постійна творчість, і з цього погляду є така важлива співдія дому й Церкви, чи Церкви і школи // 9 // Справа в тому, що сама одиниця, зокрема кожна, отже пересічна людина прямо не є спроможна здобутися на повседенну творчість, але наше спільне і загальне горіння може нам указати шлях тієї творчости. До того потрібна вже Церква. Тому й Церква, як цілість, – але й школа, як збірне поняття, мусять виробити плян і методику релігійного виховання. Треба виробити загальний плян для цілої діяспори, але й детальні пляни для окремих країн поселення. Ясно, що цей постулят вимагає одности дій. Для Церкви (чи вірніше Церков) можуть ту одність запевнити синоди, які – поруч з різними центральними завданнями – займуться теж і релігійним вихованням. Щодо школи, то до вироблення плянів була б покликана Шкільна Рада чи Рідна Школа, як світова центральна інституція. СКВУ міг би і в цьому напрямі зробити велике діло, якщо б він приспішив постання центральної шкільної установи поза кордонами України, чи в увесь ріст поставив би проблему необхідности скликання синодів Церков із наголошенням завдання синоду в шкільно-виховній проблематиці.
Коли ми сказали, що релігійне виховання має бути творчістю, то творчістю воно повинно бути дома, у Церкві, у школі. Звичайно, така творчість залежна від особистої віри і від постійного поглиблювання віри. При тому окремо треба наголосити ролю контемпляції. Щодо передавання правд віри дитині, то тут, на всіх ступенях, необхідна застанова, – як подавати дитині істини, як зробити їх приступними серед нового оточення модерної цивілізації.
Візьмімо примітивний приклад різдвяної традиції з усіма прадавніми обрядами. Це дуже невмісно було б покласти попросту сіно, солому, часник, внести дідуха тощо. Це для Дитини могло б здатися радше смішним, як урочистим. Дитина має розуміти, чому це так (чи ми самі знаємо, чому так?). Справа у прадавній селянській глибокій культурі, яка на свій час була висока і далеко вища від інших тогочасних культур. Не тільки дати відчути подих століть і зв'язку між предками і нами, але й упоїти почуття гордости на славну минувшину, на її символіку і поетичність. Тут нема і не може бути імпровізації, але самому треба щось прочитати, чогось довчитися, і треба дати молоді щось прочитати.
Тут уже пов'язується питання виховання із проблемою творчости взагалі. Чи ми маємо вже тепер задовільні науково-популярні //10// чи суто наукові праці, які могли б нас сповняти любов’ю, гордістю на старовину? Чи не треба б їх створити?
Чи не було б доцільним, щоб наші мистці письменники, поети дали нові, свіжі, полонюючі картини різьби, поезії, епоси, поеми, пов'язані з нашою релігійністю чи релігійними традиціями, з релігійною культурою?
Ми говорили про традицію, яку повинен упоїти дім при допомозі цілої суспільности, але зокрема при активізації мистецького і письменницького світу. Але візьмімо інший приклад – пояснити, в чому краса обряду, і вказати, що саме в нашому обряді збереглася св. Літургія у найчистішому вигляді. І це розуміння має дати нам Церква.
Чи ж саме наша св. Літургія не стала джерелом оновлення Служби Божої у Латинській Церкві? Пригадаймо: св. Літургія – як співдія священика і присутніх на св. Літургії мирян (діялогізовання єктеній, спів). Процесійний похід при св. Причастю, соборна св. Літургія, заступлення латинських органів співом тощо. Чи ті факти не могли б статися джерелом виправданої гордости і джерелом постійного очищування обряду.
Коли проблема обряду (як виховного засобу) належить насамперед до священика та Церкви, то тепер треба перейти до питання, – як має виховувати школа.
Тут на перший плян висувається питання підручника, зокрема катехизму, який щодо змісту і зовнішнього оформлення мусить стояти на високому рівні, по змозі на поземі чужих підручників оточення. Для того потрібне знання сучасних метод навчання, якими користується наше оточення.
Візьмімо часто дискутований тепер приклад первородного гріха, який починають навіть у католицьких колах піддавати у сумнів. Нам треба знати джерела тих сумнівів, щоб дитина не діставала різних вияснень, одних у нас, других у чужій школі. А справа не є маловажна, бо при відкиненні первородного гріха ціла наука про відкуплення (отже, про страждання, смерть і воскресення Христа) тратить свій сенс. Перейдімо до питання, – як має виховувати оточення. Звичайно, в даному випадку можу тільки кинути кілька думок, без ширшої аргументації.
Візьмімо для прикладу виховання через суспільні організації, які мали б бути насичені релігійною атмосферою. Ішлось би про своєрідне поширення апостольства на організації молоді. //11// Це буде можливе, якщо будемо пам'ятати, що модерний апостолят мусить бути далекий від вузькости і ексклюзивности (як то кажуть: далекий від «захристії»), але він має бути теж далекий від практичної політики (насамперед, у розумінні партійної політики, бо релігійний елемент має нас об'єднувати, а не поглиблювати різниці). Бути далеко – це, однак, не значить провадити струсину політику і втікати від проблем. Якщо треба виконати функцію в Церкві (в «захристії»), то і до цього мають бути виховані діти, але без великого узовнішнювання (служіння до св. Літургії, як самозрозумілий обов'язок). Або не йдеться про патетичне підкреслювання нашої побожности, про деклямацію, а про глибоке переживання, про власний приклад, про дію (найкраще: у скромності окривати дію перед іншими, щоб «ліва рука не знала, що дає права»; — чи в стилю дотримування постів без «посипування голови попелом». Дія не для самохвальби, а для суті!).
Але оточення має діяти на виховання насамперед через загальне усвідомлення великого призначення нашої Церкви. І саме основним завданням уважаємо визнання ролі нашої Церкви у Вселенській.
Коли сьогодні щораз більше наголошують у Церкві її обов'язок стояти по боці соціяльної правди, то ми повинні б ще наголосити, що вона не менше має за завдання боронити засад політичної справедливости. Бо як мира у світі не буде без здійснювання євангельського наказу про любов ближнього, так не буде його також так довго, як довго буде національне поневолення, колоніялізм, потоптання прав одиниці, чи як довго не буде демократичних засад у тоталітарних режимах. Якщо сьогодні Церква засуджує часто однобокий націоналізм (утотожнюваний із ксенофобією, імперіялізмом чи нетолерантністю), то треба пам'ятати, що є ще другий націоналізм, – здоровий, який ми радше назвали б активним (чи динамічним) патріотизмом, а активний патріотизм зовсім синтезується із релігійною поставою одиниці.
І якщо сьогодні дискутують часто про примат людства над нацією, то нам одночасно не слід забувати, що саме в нашій батьківщині – в Україні – потоптано разом із національними правами людську гідність одиниці, створеної на подобу Божу. І хто є за розвиток людства, той мусить в ім'я найшляхетнішого гуманізму бути за привернення прав людини в Україні, щоб вона могла свобідно висловитися за бажаним //12// політичним ладом і за свободою Церкви. Іншими словами: саме боротьба за загальнолюдський момент автоматично веде в Україні до політичного моменту. І хто, як хто, але самі українські християни повинні наголосити наші обов'язки супроти України (а отже і виховання молоді в українському дусі), інакше – без добуття політичних прав для України – нема і не може бути в тоталітарному большевицькому режимі відродження Церкви. Коротко, ми за християнський гуманізм, який має запевнити такий лад у світі, у якому буде місце і для України Виховане в тому дусі нове покоління не буде мати проблеми «роздвоєння сумління», бо за християнський гуманізм повинен у рівній мірі змагатися американець, канадець, арґентінець тощо, як і українець.
Ми, українці, – чи громадяни української народности інших держав – повинні тільки в увесь ріст наголосити проблему християнського гуманізму, для якого ідеалом не може бути коекзистенція зі злом, але відважне змагання за добро та абсолютну справедливість. Ту абсолютну справедливість треба тільки щораз більше усвідомлювати, і тут роля нашої Церкви і цілої християнської спільноти. Про ролю Української Східньої Церкви чи точніше Української Католицької та Православних Церков у Вселенській Церкві ми вже натякнули, порушивши питання кризи віри та випливаючої з неї кризи моралі. Ми це зробили радше у площині чисто моральній чи виховній. Але є ще проблема філософська, бо Східня Церква була вільна від крайностей Західньої, і в нас філософська концепція синтезувала поняття ласкавого батька і суворого судді. І ми повинні б поставити при вихованні молоді саме цю далеку візію ролі Української Церкви, що вона повинна привернути у світі правдиву і повну концепцію Бога, яка то концепція допоможе перемогти кризу. А для нас таке поставлення широких обріїв – це вихід із ґетто, – а одночасно у виховному аспекті: широкі обрії з розбиттям ґетто – це усунення в молоді почуття меншевартости, це виплекання шляхетної амбіції мати сміливість іти в аванґарді. Звичайно ставлення концепцій без основних студій буде безплідним, мілким. Але і великі завдання ставлять перед нами наказ видобути максимум зусилля, щоб до таких студій бути готовим. До нього покликані і зобов'язані миряни. До нього покликані насамперед духовенство та ієрархія. І як ми натякнули, що нам потрібно синоду (чи синодів), між іншим //13// для устійнення засад релігійного виховання для цілої української діяспори, то ще більше нам треба синоду (синодів) для визначення лінії Церкви на десятиліття у її ролі у Вселенській Церкві (і у співдії в тому напрямі Української Католицької і Української Православної Церков). А синод – це насамперед питання одности Церкви, одности проводу в цілій ієрархічній побудові Церкви. І від тієї одности залежить наше релігійне, але разом із тим і національне: «бути чи не бути». Зуміємо ми виявити чесноту одности, тоді відкриваються далекі шляхи перед нами, і автоматично виховання молоді стає легшим. Не зуміємо ми самі спричинитися до здійснення наших таки прохань, нашої щоденної молитви, тоді ми самі закопуємо таланти, виявляючи свою безрадність, брак духової сили, яка проявляється у релігійності та патріотизмі.
У даному випадку в рівній мірі відповідальні за майбутнє є всі члени Містичного Тіла, отже – також і миряни, на яких лежить великий обов'язок не тільки при вихованні молодого покоління, але й у акції сприяння для осягнення одности Церкви та збереження її національного обличчя для того, щоб змогла відродитися наша Церква в Україні, щоб наша Церква змогла вийти на широкі шляхи Вселенської Церкви у її сучасному змаганні та прямуванні до християнського екуменізму і гуманізму
Честь - понад усе!
Хау!
Поручик
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 2274
З нами з: Нед 02.11.03 00:37
Звідки: Київ
Ім'я: Владислав
Прізвище: Берковський
Курінь: Плем'я Могікани
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST karik від П'ят 17.02.06 18:51

Поручико написав: я щиро здивований, мої батьки, як і я, належимо до приходу Межирицького Святотроїцького монастиря, і знаєш наш духовний ніколи не казав що православна віра забороняє молитися з іншими людьми, навіть якщтвоєї віри.
І ще одне. Сила Пласту якраз полягає в його мультирелігійності. Коли ми почнемо запроваджувати священиків для різних конфесій, то організації настане каюк. І хотів би в тебе запитати, якщо до твого гуртка захоче записатися юнак-грекокатолик чи вірний УПЦ КП то ти що їм відмовиш?

Особисто мені не подобається ходити в церкву бо "так треба", гарний термін яким можна виправдати щозавгодно, стояти і не розуміти що відбувається та хреститись коли всі хрестяться. Це я до того що треба усвідомлювати свої дії та знати правила, якщо хочеш можна читати про це в книгах, спитати людей чи в святого отця, останнє я тобі і ремомендую зробити. В свому прикладі про віру, ти мабуть мав наувазі конфесійну належність, в УПЦ чітко це регламентується.
Зприводу мультирелігійності тебе підтримую, але ще раз наголошу, кожен ходить в свою церкву, "опікуни" про які багато говорилось саме для своєї отари і створені а не для чужої, в пласті це недокінця реалізоване.
Я юнакам, формально не зможу відмовити, але гарно поясню про існування інших гуртків. Розумієш вся ця розмова виглядає так: Україна і Бог, яж як і записано кажу протележне, Бог і Україна. Ти не глупий тому зрозумієш, завжди є пріоритет в чомусь :wink:
До Юрка:
Якої нажаль не вистачає Московському патріахату...

Якщо ти напишеш мені приклад як це стосується тебе як пластуна я продовжу з тобою дискусію, а так я це сприймаю як слова мальчіка но нє мужа :lol:
Запитай у викладачів чого східний обряд православя у світі називається ортодоксальним, подумай над іншими вірами, ісламом чи іудаїзмом :wink: потім поговорим про
Суспільство що надміру стримує цей процес приречене на тління, консервацію, самознищення, саморозпад та ще багато цікавих способів самогубства...
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Поручик від П'ят 17.02.06 19:17

karik написав:Особисто мені не подобається ходити в церкву бо "так треба", гарний термін яким можна виправдати що завгодно, стояти і не розуміти що відбувається та хреститись коли всі хрестяться. Це я до того що треба усвідомлювати свої дії та знати правила, якщо хочеш можна читати про це в книгах, спитати людей чи в святого отця, останнє я тобі і ремомендую зробити. В свому прикладі про віру, ти мабуть мав наувазі конфесійну належність, в УПЦ чітко це регламентується
Я власне розпитував про конфесійну належність і правила (для мене особливо гостро це питання постало після Скнилівської трагедії), так от духовний сказав, що УПЦ МП не забороняє своїм вірним молитися з іншими конфесіями. наголошу ще раз це сказав настоятель монастиря, що належить до УПЦ МП.
Так що я, Каріку, після твоїх слів в розгубленності. Маю надію, що ти знайдеш десь зсилочку і вставиш матеріал про те де буде написано, що УПЦ МП забороняє своїм вірним брати участь в спільних богослужіннях. Буду вдячний.
Честь - понад усе!
Хау!
Поручик
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 2274
З нами з: Нед 02.11.03 00:37
Звідки: Київ
Ім'я: Владислав
Прізвище: Берковський
Курінь: Плем'я Могікани
Пластовий ступінь: ст.пл.

UNREAD_POST Юрко Шелест від Суб 18.02.06 15:27

Карік навіщо мені наводити приклади стосовно мене? Я там особисто не буваю. І дуже з того радий ...Але Алексій бойкотував приїзд Папи Римського до Росії або коли Гузар хотів переїхати до Києва памятаєш, який скандал підняв М.патріархат (чи також важаєш що цей переїзд це диявольський план захопити землі православних :evil: :D 8) :lol: :) .
Задорнов(приблизно таке): Чому православні лідери цілуються при зустрічі з кремлівськими бонзами. Та вони ж випускники однієї установи. (Інтервю цілком серйозне)
Перед тим як ставати апологетом цієї установи переконайся що вона цього варта. Вибач Але якщо ти віриш що М.П. десь проявляє віротерпимість то ти або сліпий і глухий або великий нахаба. Прикладів порушень є достатньо, щоб назвати це не релігійною, а скоріше політ. установою.
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST karik від Пон 20.02.06 16:13

Ну раз тебе це не стосується то і говорити ні про що. Додам наступне, я не змінюю віру дідів, не залежно яка вона права чи ліва, відкидаю в релігії політику та слабкості священників, помоєму цього достатньо що б залишатись та вірити і сповняти.
Поручик спробую щось знайти та часу нема
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Юрко Шелест від Вів 21.02.06 12:38

karik написав:Запитай у викладачів чого східний обряд православя у світі називається ортодоксальним, подумай над іншими вірами, ісламом чи іудаїзмом :wink: потім поговорим про
Суспільство що надміру стримує цей процес приречене на тління, консервацію, самознищення, саморозпад та ще багато цікавих способів самогубства...

Карік не уникай відповіді, ти перекидуєш тему з М.П. про який мова на інші релігії. Якщо ти ревний продовжувач дідівських традицій, то ніхто тобі не забороняє цим займатися.
А от на чому я АКЦЕНТУЮ увагу це те що діяльність М.П. на Україні(і в Росії також) не є еталоном віротерпимості, та толерантності. Додам що це єдиний патріархат який в силу своєї відсталості несе багато негативу(з цим ти можеш не погоджуватись, наполягати не буду). Молитися можна будь-де сумніваюся, що в Нього існує поділ людей на патріархати.
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST karik від Сер 22.02.06 12:03

Юрасю, їж більше виростеш поговорим :wink:
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

UNREAD_POST Akademik від Сер 22.02.06 13:15

Поручик написав:ти знайдеш десь зсилочку і вставиш матеріал про те де буде написано, що УПЦ МП забороняє своїм вірним брати участь в спільних богослужіннях. Буду вдячний.

я знайду. просто під рукою нема джерела
Akademik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1396
З нами з: П'ят 17.10.03 11:41
Звідки: Львів, Галичина
Ім'я: Ігор
Прізвище: Бущак
Курінь: Карпатські Вовки
Пластовий ступінь: st pl skob

UNREAD_POST Юрко Шелест від Суб 25.02.06 12:01

karik написав:Юрасю, їж більше виростеш поговорим :wink:


:eusa_clap: Карік якщо не хочеш давати відповідей, сперечатися з тобою не буду. :eusa_clap:

П.С. Образа: Таке велике мудило виросло, а розумні думки від спинного мозку в головний вже не доходять...
:arrow: як відповідь всім віковим расистам. :lol:
Imperium sibi - maxsimum imperium est. (лат.) - Володіти собою - ось найвища влада.
Юрко Шелест
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 397
З нами з: П'ят 30.09.05 17:37
Звідки: Острог-Рівне
Ім'я: Юрко
Прізвище: Шушкевич
Пластовий ступінь: Стпл.прих

UNREAD_POST karik від Суб 25.02.06 16:06

Зприводу образи, ти попав(від задоволення потираю руки по яких тече аж до ліктів кров)

Карік не уникай відповіді,

Я так і не побачив запитання, тому чекаю :lol:
Пу-гу!
karik
Експерт
Експерт
 
Повідомлення: 1434
З нами з: Вів 13.07.04 16:22
Звідки: Київ
Ім'я: Ігор
Прізвище: Ковальчук
Курінь: Загін Червона Калина
Пластовий ступінь: Скоб!

Поперед.Далі

Повернутись в Пласт і суспільство

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Bing [Bot] і 2 гостей

cron