Як Пласт розвиває у дітей лідерство

Метод лідерства зі сторічним стажем

Основоположник скаутингу Бейден Поуел (Бі-Пі), висловлюючись сучасними термінами, був крутим тренером з лідерства. Ще під час військової служби в Індії він помітив, що звичайна армійська модель організації людей (десятка, сотня) менш ефективна, ніж робота у малих групах. Тому, коли Бі-Пі організував власну школу військових розвідників, згрупував вояків у групи по 6-8 осіб. Звідти пішло правило, що скаутські “патрулі”, які в Пласті називають «роями» і «гуртками», мають таку кількість дітей.

Бі-Пі, коли писав книжку «Пластування для хлопців», не планував створювати якусь організацію чи рух. Він прагнув розвинути ініціативу у юних громадян своєї держави. Діти-читачі завалили його листами із запитаннями, тож він був змушений реагувати. Спершу відкрив бюро, далі відповідав через спеціальний друкований орган.

Ціль була в тому, щоб дати дітям можливість ставати активними громадянами через гру, базуючись на лицарських цінностях. Тому, природньо, що перші скаути одразу почали самоорганізовуватись у малі групи, а у цих груп з’являлись лідери.

Коли «на районі» кілька патрулів пересікались між собою –– часто виникали непорозуміння. Щоб їх вирішувати, було запропоновано створювати Суди Честі, засновані на скаутських цінностях. Згодом ці суди стали називатись Радами патрульних лідерів (в Пласті –– Радами гурткових) та стали головним двигуном формування лідерських навиків у скаутингу вцілому.

Дворівнева структура лідерського самовиховання

Саме ці «суди», організовані вже як консультативні Ради самоврядування дітей, призвели до становлення ще у 1910-х роках сучасної структури виховних частин скаутського руху, де 2-5 гуртків (патрулів) об’єднуються в курінь. Відповідно, лідерські навики кожна дитина в Пласті може розвинути на двох рівнях –– базовому, в гуртку (малій групі), і на більш просунутому, в курені (об’єднанні кількох малих груп).

Ця дворівнева модель прижилась не одразу, зокрема в Східній Європі. В перше десятиліття скаутингу його суспільство сприймало як певну форму військової підготовки молоді. Тому і ряд національних скаутингів, зокрема польський й український, запровадили в себе чітку ієрархічну структуру, схожу до військової: рій – чета – сотня – полк. У 1924 році Пласт відмовився від цієї військово-авторитарної моделі роботи із дітьми.

Модель, де «полковник» цар і Бог усього полку, зовсім не сприяла розвитку лідерства та, навіть, елементарної ініціативи у дітей. Так, дисципліна в таких моделях присутня. Однак свідомої дисципліни, як не крути, в дитячому середовищі при такій моделі –– дуже мало. Ще менше громадянської ініціативи, яка так потрібна нашому суспільству на усіх рівнях і горизонтах влади. Авторитет задавлює ініціативу (читай – лідерство).

Рада гурткових провідників

Основою лідерського вишколу (самовиховання) в Пласті є Рада гурткових. Це –– орган дитячого самоврядування, що ухвалює рішення на рівні куреня та, відповідно, задає напрям пластової діяльності всіх гуртків у його складі. Колись, для того щоб запустити у Пласті Ради гурткових у тих куренях де їх не було, в Канаді в 1960-х роках було створено спеціальний табір (тепер міжнародний) –– «Золота булава». Його основне призначення –– розвивати лідерські навички у дітей.

До вступу в Пласт я був членом іншої молодіжної організації, з “військово-авторитарною” моделлю управління. Зізнаюсь, остаточне рішення про перехід до Пласту я ухвалив після того, як випадково побував на Раді Гурткових куреня ім. Пилипа Орлика у Львові. Ігор Карабін затягнув мене на сходини такої Ради «за компанію». Чесно, я був вражений рівнем самоорганізації цих дітей. Ми з Ігорем (їх виховником), прийшли коли Рада вже тривала. Вони майже не звернули на нас увагу –– далі обговорювали свої пластові справи розвитку куреня. Здається, планували тоді літній курінний табір.

Запустити ефективну Раду гурткових в пластовому курені –– не проста задача. Перш за все, успіх залежить від організаційної моделі куреня. Дорослі, волонтери, за “совковою” звичкою, намагаються вирішувати замість дітей. Зізнаюсь, що і я також припускався цієї помилки –– певний час основні рішення щодо розвитку юнацького куреня ухвалювала наша Кадра Виховників.

До тих пір, доки ключові рішення приймають дорослі –– ніякого лідерського вишколу (самовиховання) дітей не буде. Діти усе чудово розуміють. Коли рішення приймають інші –– вони відчувають себе лише виконавцями. Добитись ініціативи через «наказ» чи «рішення» –– неможливо.

«Ви повинні надати провіднику [гуртка, куреня] справжню повну відповідальність — якщо ви надасте часткову відповідальність, ви отримаєте лише частковий результат…. головне завдання не зменшити [ваші] виховницькі обов’язки, а надати юнакам відповідальність, адже це найкращий зі способів розвитку характеру» .

–– Бейден Поуел. Гуртки // The Scouter, 1914

У «Посібнику зв’язкового», пластовому підручнику для виховників, сказано –– щоб перевести курінь на гуртковий метод, необхідно 2-3 роки. Суть такого переходу –– від формату, де рішення ухвалює Кадра Виховників, до прийняття їх під час Ради гурткових. Діти мають не лише теоретично розуміти, що від них залежить рішення, але й практично відчувати це і бачити, як їхні рішення дійсно реалізуються.

Тобто, лідерство в Пласті формується там, де діти самі вирішують кому надати пластове відзначення, а кому пересторогу (пам’ятаєте первинну функцію цієї ради, як Суду честі?). Коли, де і як провести свою курінну мандрівку чи літній підсумковий табір. Коли і де, як провести свою курінну раду, яка обере нового курінного, його заступника (суддю-кадровика), писаря (секретаря) та інших діловодів курінного рівня. Доречі, суть цих діловодств вирішують не лише Програмові та устроєві напрямні для юнацтва (документ з описом структури пластового гуртка і куреня), але й сама Рада Куреня.

Звісно, роль дорослих є важливою, особливо в куренях, які створюють «з нуля» чи відновлюються. Але для того, щоб виховати лідерів, необхідно поступово делегувати повноваження та виходити на модель, коли виховник є передусім моральним авторитетом і контролює безпеку пластових занять. Створення куреня «з нуля», тобто створення нового середовища із формування лідерів, найкраще відбувається тоді, коли за це береться гурток старшого юнацтва. Добре, якщо цей гурток раніше був у складі куреня, де вже діє вище згадана модель демократичного дитячого самоврядування.

Гурткові лідери

Вищезазначені Програмові та устроєві напрямні для пластового юнацтва регламентують демократичну процедуру виборів різних діловодів –– як в курені, так і в гуртку. Певний час я теж вважав, що для того щоб запанувала демократія та ініціатива в курені, достатньо щоб діти обрали діловодів з-поміж себе. Але цього не достатньо. Описану модель варто розуміти глибше. Не лише як статичну, але й розуміючи її динаміку від моменту створення.

Деякі засновники скаутингу (наприклад, автор легендарної книжечки “Гурткова система”, яка перекладена десятками мов світу) радили, щоб гурткових нових гуртків призначала Рада Гурткових з числа більш досвідчених членів куреня. Також, на їх думку, гуртковий мав сам обрати і призначити свого заступника.

«Сам провідник (ніколи впорядник!) добірає до помочі та поради містопровідника (заступника – ред.). Містопровідник заступає провідника, помагає йому в роботі, зокрема веде гурткову книгу та касові записки. Він повинен мати подібні управнення як провідник, бо ж це в майбутньому член команди (курінної старшини – ред.), впорядчик, чи інший відповідальний пластовий діловодчик».

–– Євген-Юлій Пеленський. Пластовий гурток, 1930

На початку роботи гуртка, роль гурткового відіграє виховник . І тут найцікавіше –– демократичні вибори гурткового лідера відбуваються тоді, коли гурток вже сформований. Тож, майбутній гуртковий розуміє, ким насправді має бути гуртковий для гуртка, бо підгледів це у прикладі свого виховника. Без попередньої роботи, діти часто вибирають «гуртковим лідером» того, «кого не шкода» або «хто погодиться». А це сумнівний підхід в моделі формування лідерів.

Основоположник Пласту Олександр Тисовський, ще у 1913 році писав, що вибори гурткового проводу можуть відбуватись після того, як члени гуртка склали пластову присягу. Тобто, коли вони розуміють цінності Пласту та готові брати відповідальність за своє самовиховання.

«Гурткового обирають усі члени гуртка явним голосуванням. Найкраще обирати його з-поміж юнаків гуртка, але в деяких випадках можна допустити вибір з-поміж членів цілого куреня, не враховуючи діючих гурткових…. Вибір гурткового затверджують рада гурткових куреня і зв’язковий (головний виховник куреня – Ред.).
Тільки в крайніх випадках, якби обраний гуртковий міг мати неґативний вплив на проваджений ним гурток, повинен зв’язковий уневажнити вибір. При цьому зв’язковий мусить спершу обговорити справу з обраним юнаком і аж опісля повідомити гурток про свою постанову. Очевидно, що при цьому зв’язковий мусить діяти з вирозумінням і тактом».

— Андрій Коморовський. Гурткова система // Посібник зв’язкового, 1970

Коли гурток вже обрав собі гурткового і заступника, має пройти певний час, поки діти звикнуть до цієї моделі демократичного самоврядування. У цей період важливо не «скидати» лідера при перших же труднощах, як це є властиво українській ментальності. Козаки, наприклад, регулярно здавали ворогу гетьмана в обмін на власне життя. І на Січі не просто так була традиція погоджуватись стати отаманом на третій раз, а перші два рази відмовляти – мало хто хотів цього лідерства. Адже, третій раз відмовишся – смерть. Заведеш козаків не туди – теж смерть.

Бой-скаути США радять у своєму Гендбуку для скаутсмайстрів: коли гурток вже сформований і діє, робити вибори проводу кожні півроку або й кожного кварталу. Це потрібно, щоб дати можливість кожному члену гуртку спробувати себе у ролі лідера.

Назви посад і обов’язки, в такому разі, особливого значення не мають. Тим більше, жодного значення не має так зване «книговедення» –– ведення діловодами відповідних архаїчних книг: касової, тощо. Про це писав Бі-Пі ще під час зародження скаутингу, коли описував як розподілити ролі в гуртку. Він радив, щоб кожна дитина мала посаду і розвивала лідерські якості –– нехай у маленькій, але своїй ділянці.

Роль дорослих (пластових виховників) в такому випадку –– менторити процес розвитку лідерства серед дітей. “Дозувати” відповідальність, тобто поступово збільшувати обов’язки діловодів. Також, на плечі головного виховника куреня (зв’язкового) лягає розвиток навичок гурткових лідерів, тобто провідників малих груп. Він організовує для них окремі зустрічі та додатково вишколює їх у пластуванні. Адже з лідерів запитують найбільше.