Юрко Зелений: "Рекламу Пласту має робити держава"

Розкажи як і чому вступив до Пласту?

До Пласту я не вступав, я був трохи причетний до його відродження в Україні. Це було наприкінці 1980-х, ще до Незалежності України. Тоді почало з'являтись багато різних молодіжних проукраїнських організацій і однією з них була Спілка Української Націоналістичної Молоді (СНУМ).

Свідомо було поставлено там слово "Націоналістичної", щоб відрізнити від СУМу, який тоді ще діяв тільки в діаспорі. В СНУМі був мій сусід – Олег Мушій, який мав псевдо "Білий", він дедалі частіше почав говорити про якийсь Пласт. "Білий" тоді один з перших десь роздобув книжку Олександра Тисовського, після чого загорівся затією, що цей рух треба відроджувати в Україні.

Є таке твердження, що хороша думка приходить одночасно в кілька голів: таких як він в Україні виявилось ще кілька людей, але на Тернопільщині він, певно, був таки першим. Потім до цієї справи долучились інші особи. Ці люди почали створювати станицю, проводити перші табори. Тоді я і став причетним до «Вовчої Ліґи».

Але водночас залишався і в СНУМі, яка перетворилось згодом в УНСО. Там я набрався багато досвіду, проходив вишкільні табори. Відповідно, потім мене запрошували бути виховником вже на пластових таборах.

В бюрократичній роботі у Пласті я участі засадничо не брав, бо все життя її уникаю. Коли в станиці відбувалися різні свята, я притягував все своє домашнє обладнання і крутив пластову вечірку, де програма будувалася майже на всі сто відсотків з україномовних забійників. І це в які часи – початок 1990-х!

Ще пригадую, як в 1990 році була велика поїздка місцями козацької слави. Тоді було організовано дуже багато автобусів із Західної України на Схід. Я з "Білим" їхали з одним із перших пластових гуртків: нам самим було заледве по 19, а на шиї – ще з десяток жовтодзьобиків-пластунів!

Вихідці з того гуртка зараз поважні люди, наприклад Хома – він тепер директор мережі крамниць «Трактор», Пиріг – здається, став священником, Роман Малко – світляр часопису «Главред». Свого гуртка окремого не вів, але активно жив життям станиці.

Тоді практикувалось на сходини запрошувати почитати гутірку досвідчених хлопців з спелеоклубу, добрих мандрівників. Якщо їх запрошували періодично, то мене доволі часто. На Бережанщині була така віддалена місцина – Стара Гута, там постійно відбувались пластові табори, де, власне, мені і доводилось бувати наставником.

Чому відійшов від Пласту?

Бо там, де кілька українців - там три гетьмани і чотири зрадники. Почались якійсь розколи. Хтось бачив Пласт як скаутську організацію національно-патріотичного виховання, інші – якийсь напіврозважальний клуб туристичного спрямування. Такі тертя відштовхували багатьох пластунів.

Інше, що не додавало позитиву це те, що під підкриттям Пласту люди почали робити якийсь бізнес. Тоді там були особи, які до виховання молоді не мали жодного відношення. А діяспора в ті часи на українське національне відродження давала великі кошти. Тож низка ділків поїхала за кордон і домовились за фінансування пластового видавництва «Лілея» в Тернополі.

Видавництво заснувалося, але для Пласту випускалися маленькі якійсь брошурки, а собі почали робити нормальну видавничу підприємницьку справу, при тому залишаючись в приміщенні пластової домівки. Щоправда згодом переїхали. От такі речі мене і відштовхували.

Як сьогодні оцінюєш Пласт вже як стороння людина?

В полі зору Пласт – тримаю. Один з моїх друзів, Сашко Положинський, постійно їздить на пластові табори, де читає гутірки. Щоліта – він на одному, а то й на кількох таборах. Друга близька мені людина – мій земляк Ігор Пелих. Його син Іванчик – пластун. Власне, Ігор хотів щоб його діти виховувались в українському середовищі.

Тому я через цих людей, і не тільки через них дізнаюсь що там робиться в Пласті. Нажаль, після совєцької піонерії, яка в мить пропала, держава не запропонувала нічого іншого. Якщо ж молодь не виховувати, то її буде виховувати вулиця, а це в наших умовах жахливо. Тому в будь-якій державі виховання молоді не має бути кинуто на поталу. Такий рух, як Пласт має бути вплетенний в державну виховну політику. Але це має бути не так як була піонерія за «совка», адже Пласт передбачає добровільність. Окрім фінансової підтримки, держава має допомагати створювати позитивний образ юнака чи юначки в однострої з відзнаками. Це для дітей завжди привабливо. Цю рекламу має робити не сама організація самотужки, а держава.

Наразі є хороша реклама з вуст в уста, коли після літніх канікул дитина приходить до школи з враженнями, мовляв, до нас на табір приїздив Положинський чи Скрипка, а в ночі ми грали теренові ігри, розпалювали вогнище з одного сірника, і багато подібних оповідок. Інша ж дитина просиділа ціле літо в місті, нічого не бачила, і починає собі загадувати, мовляв, добре було б і собі наступного літа потрапити в такі пригоди. І зголошується до Пласту.

Але такої реклами замало, бо на сьогоднішній день держава сама по собі, а виховання молоді та юнацтва – само по собі.

Розкажи як потрапив до ФДР радіоцентру та чим займаєшся зараз.

Колись в Києві було дуже цікаве «Радіо Столиці». Ця станція проіснувала не дуже довго – трохи більше року. Там був дуже творчий проукраїнсько налаштований колектив. Політика радіо була така, що на його хвилях не крутилась російська попса. Перевага надавалася всьому новітньому україномовному, але треба зрозуміти, що це ще був 1997 рік, коли був виплеск нової української музики: «ТНМКонґо», «Тартак», «Мотор’ролла», Катя Чілі, Юлія Лорд...

На жаль цього було мало, тому заповнити весь ефір українською музикою не вдавалось, решта часу віддавалось іноземній, але добрій поп-альтернативі. Це були Кейт Буш, Торі Амос, Пітер Ґебріел. На «Столиці» ще однією особливістю були тематичні передачі, щотижня відбувались чи не вперше в Україні виступи наживо у прямому ефірі провідних українських гуртів просто в студії. Це була ідея Романа Кальмука, який там був програмним упорядником, і який став засновником «ФДР радіоцентру».

В ролі радіоведучих тоді перейшло дуже багато людей, зокрема Ігор Пелих, Фоззі з «ТНМК», Вадим Красноокий з «Mad Heads XL», Кузьма зі «Скрябіна». 8 років на «ФДР» займався створенням українських вістей в електронному вигляді про українських виконавців. Коли ми цю справу починали ще у 2001 році, то в Україні в той час було 2-3 джерела, які займалися новинами української музики. Після нашої популяризації українських виконавців почали роздивлятись як об’єкт світських хронік. На сьогодні в Україні бракує хорошої, високоякісної поп-культури. 

Що перше спадає на думку при звучанні «американська поп-культура»? Майкл Джексон і Мадонна! А що спадає на думку при звучанні «українська поп-культура»? Ось тут у нас виникає сум’яття, ми не знаємо кого назвати. Ірина Білик? Це совєцка поп-культура. Зараз лише «Океан Ельзи» наближається до цього статусу, можливо ще Олег Скрипка.

Тоді ми своїми відомостями дали поштовх, що новини про україномовних виконавців – цілком читабельні, є прийнятними для преси і їх тоді ЗМІ розбирали як голодні піранії. Це вже зараз такі речі нікого не дивують, а ще не так давно...

Після нас у всемережжі українське співоче підпілля тепер добре представлене, але нажаль воно так і не вийшло на телевізійний рівень.

Ти був телеведучим програми «Подорожник» на ICTV до якої були причетні пластуни. Що це був за проект?

Це була затія Івана Яснія, який був головним режисером програми «Галопом по Європах». Ігор Пелих був задумником передачі, а Іван створював всю цю картинку і задавав формат такого собі кліпу.

З’явилась можливість робити за кошт ICTV програму «Подорожник». В редакторській групі серед упорядників був і Роман Малко, про якого вже згадував. Він був таким собі «розвідником» передачі. Мальок – як ми його кличемо у вузьки колах, – перед виїздом знімальної групи на цікаві місця, закидався туди першим і дізнавався про всі необхідні речі як побутового облаштування, так де і з ким краще зустрітися для зйомок, які відвідати достовиди, тощо.

Програма мала 12 випусків, її вихід передував Помаранчевим подіям. Вона готувалась десь від зими 2004, а в ефір почала виходити десь з вересня того ж року. Було заплановано так, що запускається проект за кошт телеканалу, а потім шукається коштодавець під неї. Нажаль тоді так і не вдалося знайти коштодавця. Так співпало що закрилися і перші «Галопом по Європам». Пам’ятаю в той день коли був так званий третій тур виборів – він припав на той самий день, що і закриття цих передач.

Тоді я, Мальок, Пелих та Іван Ясній – ми всі були прописані в Тернополі, тож поїхали голосувати додому, а заразом в домашній обстановці змогли подивились по телевізору останній випуск передачі. «Подорожник» давався не легко, багато було відзнято матеріалу, який досі припорошується на полицях. В нас бували випаки коли на півгодинну передачу ми могли назнімати матеріалу годин на 40. З однієї поїздки можна було зробити щонайменше 3 різних випуски. Але існувало неписане правило, за якого у кожному випуску передачі ми мали показувати іншу місцину. А на кадрах, які так і не вийшли, були зняті непересічні люди: якійсь знахарі, старі музики, майстри.

Цікаво що після «Подорожника» враз на багатьох телеканалах виникли передачі-клони саме про подорожі Україною. Але такої забійності, як то робив Іван, який втискав в дві хвилини ефіру стільки відомостей, що голова обертом – не вдалось досягнути нікому.

Розкажи коротко про словничок української мови над яким зараз працюєш, адже багато зустрічаю там пластової термінології.

Словничок – це та діяльність, якій я все більше надаю уваги. Дійсно, нам, тоді ще 17-ти літнім пластунам, почало відкриватися все українство, саме те що було штучно винищено, зокрема і в мові. На початках вся ця словесна термінологія вернулась до нас ніби як з діаспори. Але це не діаспорна мова, це українська мова, це скрипниківський правопис, затверджений у Харкові ще з 1928 року.

Зрозуміло, що люди, які виїхали з України, спілкувались так, як їх навчили. Тоді було цікаво дізнаватись про такі слова, як «виховник», «обіжник», «речник», «гутірка». На сьогоднішні це мовне дослідження я роблю набагато ґрунтовніше.

Добре що деякі тодішні речі нині перевели в електронний вигляд, бо по-іншому до нас вони б не дійшли. Зокрема словники правопису 20-30 років, коли в Україні, був такий собі український мовний сплеск, вибух думки. На жаль, ці зниклі слова потрібно повертати у вжиток, адже їм нічого не бракує – вони цілком сучасні, просто були штучно викинутими совєцькими комісарами, які намагалися спочатку якнайбільше стерти відмінності між українською та російською, а потім і взагалі знищити дощенту нашу мову.

Чи тримаєш контакти з пластунами?

З своїми однолітками загалом спілкуюсь, можливо вже не так близько. Як кажуть, професіоналізм не проп’єш. Наприклад деякі з цих людей займаються партійною діяльністю, і приємно, що ці партії націоналістичного спрямування, тобто ті пластуни залишились вірними своєм світогляду. Кілька років тому ми з багатьма колишніми пластунами їхали на готичний фестиваль до Польщи. Мені хотілось би щоб Пласт на сьогоднішні не скосмополітизовувався, а далі залишався осередком проукраїнського виховання підростаючого покоління.

Довідка Пластового порталу:

Юрко Зелений народився 1971 року в Чорткові Тернопільської області. Навчався в Тернопільському технікумі електронного приладобудування, Тернопільському політехнічному університеті (відрахований за студентський страйк), Тернопільському комерційному коледжі та в Тернопільській фінансовій академії.
В 1993 році працював на місцевій студії звукозапису, в 1996 році був одним з ініціаторів відкриття першої тернопльської рок-крамниці «100 ПУДІВ». З березня 2001 року переїздить до Києва, де працює новинарем в «ФДР радіоцентрі», паралельно музичний редактор програми «Галопом по Європам». У 2004 році телеведучий програми «Подорожник» на ICTV. З 2007 по 2008 рік речник фестивалю «Країна мрій», в 2009 році співречник ювілейного фестивалю «Червона рута».
Був членом Спілки Націоналістичної Української Молоді з 1989 року, далі – боєць УНСО, член Пласту з 1990 по 1994 рік, належав до куреня УСП «Вовча Ліґа».

Спілкувався ст. пл. Тарас Зень, ЧоК

Читати інші інтерв'ю Пластового порталу

Ви знаєте пластуна чи пластунку, які, на Вашу думку, є цікавим респондентом, і інтерв'ю із якими може бути цікавим для пластового загалу? Повідомте нас про цю особу, вказавши, чим саме ця особа цікава!