У цей день, 14 вересня, 5 років тому в російсько-українській війні загинув пластун, капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кропивницький) — Євген Подолянчук. 

Євгенові надано найвищу нагороду в Пласті — Залізний пластовий хрест за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави. Посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Орденом “Народний герой України”.

Пластуни також вшановують пам’ять Героя, організовуючи табори й змагання в його честь. Євген Подолянчук став патроном для черкаського юнацького куреня число 113. 

Євген навчався в школі № 3 у Черкасах. 2008 року вступив у Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультету розвідки, який закінчив з відзнакою. З 2012 року на військовій службі. Служив у Кропивницькому, 3-й окремий полк спецпризначення. Був одружений з пластункою Марією Сергєєвою.

У 14 років Євген Подолянчук вступив до Пласту. Першим табором став міжкуріний табір «Січ» (біля с. Суботів, Чигиринського р-ну, Черкаської обл.). Член юнацького куреня ім. Ярослава Мудрого. Пластову Присягу склав 18 липня 2006 року. У 2006 році учасник крайового вишкільного табору військового пластування «Леґіон» (Чорний ліс на Прикарпатті), у 2007 першун крайового летунського табору «Чота Крилатих» (с. Луквиця Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). З липня 2014 року Євгена Подолянчука прийнято до Уладу старшого пластунства.

Участь у російсько-українській війні

Євген Подолянчук відбув на виконання завдань із захисту цілісності держави у числі перших, ще до початку відкритих бойових дій. Спершу виконував завдання по захисту деяких важливих об’єктів, потім — захисту державного кордону від зовнішньої агресії. У квітні 2014 року був направлений в складі свого загону в Донецький аеропорт.

Під час оборони аеропорту демонстрував кмітливість та навички лідера. У будівлі старого терміналу Донецького аеропорту, який ще до початку боїв утримували бійці загону спецпризначення, власноруч намалював десятки пам’яток-нагадувань з військової справи — тактики, теорії, основ психології, — та розвісив на видних місцях, для того щоб усі бійці мимохіть повторювали, запам’ятовували та вивчали життєво важливі навички.

У першому бою за Донецький аеропорт 26 травня Євген працював на найвіддаленішому посту, у складі його групи були снайпери, кулеметник та розрахунок зенітки ЗУ-23-2 десантників 25-ї бригади. Після сповіщення в ефірі о 15:00 дня про висування бойовиків до ДАП, прийняв рішення висунутися на позиції для прикриття вогнем Нового терміналу, який на той час служба безпеки аеропорту не дозволяла займати військовикам, — Євген припускав що саме він буде головною ціллю штурму росіян. За спогадами побратима, позивний Ден, Євген Подолянчук працював на найнебезпечнішій позиції, зі злітної смуги, без жодного укриття. Після початку бою їх накрили АГС-ами і стрілецькою зброєю. Сам Євген пояснив, що їх позиція була на віддалі, тому прицільно з цієї зброї бойовики по ним бити не могли. Із розвитком бою, він зі своєю групою змінював увесь час позиції та діяв за обставинами.

За спогадами побратима, позивний Турист, у терміналах з бійцями не було спершу медиків, а з часом почали з’являтися поранені. ДАП тоді був у повному оточенні, проте разом з Євгеном вони облаштували зразковий медпункт, прочесавши усі термінали, та зібравши усі наявні ліки. Євген за допомогою випадково знайденої у розбитому кафе стрічки наклейок-цінників, по всьому терміналу розклеїв знаки червоних хрестів і стрілочок, що позначали шляхи можливої евакуації поранених до медпункту. В майбутньому, коли підрозділи мінялися по ротації та часто не були знайомі з терміналами, ці позначки навіть у розпал бою дозволяли координувати порятунок поранених.

Після деблокади аеропорту і прориву українських військ до Пісків, провів на своїй «Ниві» до аеропорту колону танків.

14 вересня 2014 року Євген з бійцями вийшов на завдання по виставленню мінних загорож проти танків на позиції «Єнот». Групу українських бійців затисли ворожим вогнем з близької відстані у будівлі. Незабаром на даху у ній почалася пожежа, а система вентиляції задимила усі приміщення. Спецпризначенці мали покинути будівлю і повертатися під обстрілом, проте на зворотному шляху Євген з двома бійцями вирішив все ж закласти міни на випадок, якщо їх переслідуватиме танк. Євген отримав осколкове поранення в голову, помер під час евакуації з Донецького аеропорту.

Фільм про Євгена Подолянчука “Ніхто крім нас”: