Loading...

Новацькі виховники — хто вони?

Марічка, Іван і Таня — новацькі виховники (наставники для дітей віком 6-11 років) з Києва, Рівненщини й Донеччини — поділилися історіями свого пластування. Герої впевнено заявляють, що Пласт — не лише для дітей, а й будь-хто з дорослих знайде тут користь і можливості для себе. Що означає бути “виховником” у Пласті, як поєднувати роботу й волонтерство і що приносять щотижневі заняття з дітьми для кожного з них, читайте у статті.

Марічка Берізко

м. Київ

новацька виховниця рою “Зозульки”

Новацтво для мене – це любов, щира, неосяжна, непідробна, в усмішці, жарті, погляді, коли ти наповнюєшся емоціями, енергією.

Я познайомилася з Пластом, коли ще була маленька, хоч і не усвідомлювала того. Мої батьки створювали пластову програму в невеличкому місті Болехів на Франківщині, звідки я родом. Мій тато набрав гурток, мама була гніздовою. Я теж поїхала на один пластовий табір, але на тому все й закінчилося, бо осередок Пласту в моєму місті розпався. Як такого пластування у мене в дитинстві не було.

Уже в старшому віці вступила до Києва й вирішила відновитися в Пласті. Я хотіла робити щось корисне й мені важливо бути в середовищі. Не довго думаючи, я написала заяву в Пласт, сподіваючись стати юнацькою виховницею, так як вже багато років мала досвід виховання дітей на таборі “Гайда до Пласту”. Видно не доля була мені відразу потрапити в Пласт, бо заява постійно губилася і так я чекала 3 роки й все-таки поїхала на табір для новоприбулих пластунів, які хочуть стати юнацькими виховниками  “Життя в Пласті”. А потім я набрала рій “Зозульки”, це були найменші дівчатка  5-6 років. З того часу я жодного разу не пожалкувала, що взяла новацтво.

Мені було настільки важливо вступити в Пласт, що я на початку не пропускала жодної пластової події, хоч спершу було важко інтегруватися. Здавалося, що всі навколо знають один одного. Тоді поставила собі за ціль влитися в цю активну тусовку. Я почала ходити на сходини прихильників, хоч насправді вже знала все, що вони проходили, мені було просто цікаво рознайомитися з людьми. Це справді допомогло. Я знайшла людей, з якими я згодом пішла в старшопластунський курінь  “Ті, що греблі рвуть”, їздила вже на крайові заходи й загалом зростала моя пластова кар’єра. Тепер влитися в середовище пластунів ще легше завдяки програмі менторства, а я просто дуже хотіла й сама була активна.

Я жодного разу не пожалкувала, що взяла новацтво.

Зараз я завершую свою новацьку діяльність, передаю дітей в юнацтво. Я поки не набиратиму новий рій, натомість хочу зробити корисний проект для новацьких виховників і маю вже ідеї. Звісно, за цей час дуже змінилося й моє життя поза Пластом. Минулого літа я закінчила магістратуру по спеціальності педагога й вже працювала в різних приватних і державних школах, проекті “Освіторія”, а зараз є сімейним педагогом. Як не дивно, працюю за професією і цим здійснюю свою мрію.

Останні рік-два для мене дуже швидко йде час, тож прокидаюся до 6 ранку, п’ю воду, медитую і бігаю. Обов’язково роблю план на день і слідую за ним. Так постійно перебуваю в русі, а ввечері після розтяжки, завжди пишу, за що я вдячна сьогодні. Вже зараз я розумію, які інвестиції вкладатиму в себе, такі й отримаю. Дуже класно час від часу читати дитячі книжки, щоб помічати маленькі дрібниці. Улюблена книга серед дитячих  «Мій дідусь був черешнею».

У середньому в мене йде по 3 години лише на сходини щотижня, а коли була референткою УПН, то значно більше часу приділяла Пласту. Здавалося б, навіщо я це роблю, прокидаюся в свої вихідні вранці й проводжу дітям сходини, відпустку витрачаю на дитячі табори. У мене в Пласті є ще одна маленька сім’я. Вже 5 років я росту разом з дівчатками, дивлюся як вони змінюються і зовнішньо і внутрішньо.  А найбільше радію їхньому зросту, досягненням.

Пластовий досвід реально безцінний. Ти навіть не знаєш, що й  коли тебе може навчити, чи то в природі, чи то в повсякденному житті.

Я розумію, що Пласт може дати дорослій людині. По-перше ти приходиш в середовище людей, які постійно розвиваються, які досягли вже чогось в житті. Пласт дає доступ до цих людей. Можливість також поїхати за кордон і отримати досвід роботи з дітьми в діаспорі. Це безкоштовний досвід організовувати проекти, випробовувати себе, свої межі, чогось навчитися,  понабивати шишки, наробити помилок. Я дуже рада, що в мене є цей досвід, бо він мені дуже допоміг у звичайному житті. Я ніколи не писала резюме на work.ua, тому що всі мої роботи, які почалися з третього курсу, були через знайомства в Пласті: хтось мене комусь порекомендував, запросив. Так я і почала свою педагогічну кар’єру через батьків мого новацтва. А ще приємно, що будується рівень довіри.

Дуже ціную міцні, дружні теплі контакти з новацькими батьками. Навіть коли в мене траплялися якісь проблеми в житті, то завжди вони приходили мені на допомогу, порадою, словом, можливостями. Я знаю що вони є і це мене вчить делегувати якісь обов’язки, просити про допомогу. Пласт навчив мене вчитись просити про допомогу, не соромитися цього й потім так само як мене просять, я з радістю відгукуюся.

Пласт — це осередок українськості й люди з певними цінностями. Пишаюся, що я пластунка.

Пласт – це осередок українськості й люди з певними цінностями, от я реально пишаюся, що я пластунка. Багато кажуть, що це важко, але відноситися до цього з розумом і робити в задоволення, то й неважко. Взагалі будь-яку справу треба робити в задоволення, чи то виховництво, чи то навчання, чи то робота. Якщо мені важко, я не боюся попросити про допомогу, або шукати альтернативу допоки в тебе не з’явиться ресурс. Коли ти приходиш на якийсь вишкіл і бачиш таких же шаленців як ти, це дуже мотивує. Найбільше мене мотивує, коли я проводжу лекції для пластунів, які тільки приходять в Пласт. У них горять очі й ти їм показуєш, що от дорослим теж є чим зайнятися.

Іван Дрозд

с. Здовбиця, Здолбунівський район Рівненської області

Новацький виховник

Навчаючи дітей, я навчаюся і сам, дізнаюся багато нового, а особливо як комунікувати й співпрацювати з людьми.

У старшопластунстві завжди постає вибір, чим займатися в Пласті. Я обрав виховництво. Новацтво мене захоплювало найбільше. Діти мені завжди були близькими по духу, ми маємо багато спільного. Окрім того, я хотів пройти всю пластову програму від початку й до кінця, оскільки самому мені це не вдалося зробити. Відмінність новацького виховництва – це можливість дещо серйозне і важливе розповісти, показати своєму рою через призму однієї величезної “гри” довжиною в їхнє новакування.

Все почалося з КВДЧ (Кваліфікаційний Вишкіл Дійсного Членства), після якого відразу був РОВ (Рада Орлиного Вогню – тренінг для новацьких виховників). Це був просто чудовий вишкіл, який ще більше заохотив мене стати новацьким виховником. Там я навчився, як поводити себе з дітьми, проводити їм сходини, грати в ігри. Вже за декілька місяців, навесні, мені передали рій новаків 10-ти років і я почав з ними займатися. Дуже скоро хлопці перейдуть в наступний віковий улад – юнацтво і я впевнено хочу бути й надалі їхнім виховником, тільки вже юнацьким, довести їх до старшопластунства.

Сходини ми проводимо щотижня. Кожного разу я вигадую нову захопливу легенду й з цією тематикою пов’язую розповіді, ігри, співи, майстерки, аби дітям було цікаво. Особливо хлопці люблять мандрувати й ми часто влаштовуємо мандрівки. Найбільше їх захоплюють місця повстанської слави.  

Я намагаюся бути для цих 10-тирічних хлопців ідеальним виховником, а для мене – це бути на одній хвилі з ними, завжди підтримувати, розумітити один одного.

Насправді, через поєднання роботи й навчання, я маю досить обмаль часу на підготовку сходин. Тож, щоб це ніяк не впливало на якість проведення, намагаюся спланувати все на місяць вперед. Так я маю заготовлені матеріали заздалегідь. Зараз я навчаюся на програміста на магістратурі в Національному університеті водного господарства в Рівному. Паралельно працюю. Тож мої будні дні займає робота й навчання, а чекаю вихідних, щоб відпочити разом зі своїм новацтвом.

Мені подобається з ними тусити, бути наставником і “старшим братом” для хлопців. Будучи в Пласті, я почерпнув певні знання і зараз горю бажанням передати це наступному поколінню. Хочу, щоб вони продовжували творити щось хороше, були національно свідомими. Таке бажання маю не лише через те, що це однією з цілей організації, а тому що щодня мене оточують люди, які у всіх аспектах пасивно до всього відносяться, як свого життя, так і життя країни , які без роздумів слідують думці натовпу. Це мене неймовірно пригнічує і я впевнений, що, будучи виховником, я впливаю на зміни в суспільстві й майбутнє.

Я намагаюся бути для цих 10-тирічних хлопців ідеальним виховником, а для мене – це бути на одній хвилі з ними, завжди підтримувати, розумітити один одного. Ми можемо проводити разом час і поза пластовими сходинами. Навіть після того, як діти виростуть, пройдуть до кінця пластову програму й самі стануть виховниками для інших, я хочу, щоб ми й надалі зустрічалися, розмовляли, довіряли один одному.

За цих нових друзів, постійні пригоди, драйв і саморозвиток я і вдячний Пласту. Навчаючи дітей, я навчаюся і сам, дізнаюся багато нового, а особливо як комунікувати й співпрацювати з людьми.

Тетяна Кучук

м. Селидово, Донецька область

Новацька виховниця рою “Північні сови”

Я вперше поїхала на табір у 2009-му році — «Життя в Пласті» — і закохалася в Пласт.

Я родом з Донецької області й постійно шукала середовище, де могла б говорити українською мовою, розвиватися, робити корисні справи для своєї країни й мені пощастило знайти це серед пластунів.

Починаючи з 2009 року я пластувала більше думаючи, мабуть, про себе. Звичайно, я думала про країну, була патріоткою, але не настільки, щоб брати на себе серйозну відповідальність. Так було до 2014 року. Коли почалася війна, я зрозуміла, що настав час реальних дій, треба створювати, впливати на майбутнє через виховання нового покоління. Я собі набрала новацький гурточок. Це було 3 хлопці й одна дівчинка 9-10-ти років. Зараз все трохи змінилося, ці старші дітки поїхали з міста й зараз в мене зовсім інші малюки Це 8 надзвичайно крутих дівчат, якими ми вже три роки разом пластуємо.

Сходини в нас були систематично кожного тижня. Були великі виклики з приміщенням, мені доводилося знімати квартиру за власні кошти, щоб проводити там проводити там заняття. Було на початку трішки важко, бо я не пройшла вишкіл виховників. Доводилося багато чого шукати в Інтернеті, перші 10 сходин і через це в нас була відсутня певна структура.

Раз на тиждень ми збиралися, мали сходини, мандрівочки й їздили на табори. Перший наш табір був з авдіївською станицею і Маріуполем, ми їздили в Кременець. Табір це завжди щось особливе для дітей, які ніколи не були на таких таборах, не відчували романтику, чар пластування, ватри. Мої дівчатка були натхненні й ми ще більше з ними почали працювати, передавали ВВМ, їздили на вертеп до Львова.

Зараз я працюю менторкою суспільного розвитку та експедицій в УАЛ Миколаївського осередку і мені важко вдається поєднувати свою роботу й Пласт, я стала набагато менше часу цьому приділяти. Проте, я все одно хочу відновити системну роботу зі своїм новацтвом, поїхати разом на Джемборі влітку.

Зараз я є новацькою виховницею й по суті єдиною дорослою пластункою в своїй станиці Селидово. Навіть це мене не зупиняє. Найбільше я ціную справжність і діти допомагають мені бути такою, стають прикладом, дарують щирість, дозволяють мені бути дитиною поруч з ними, при цьому не забуваючи при відповідальність.

Історія в Пласті вчить мене бути активною, бути суб’єктом, бути тут і зараз, робити те, що ти можеш робити, бо потім буде запізно. Так я вже втратила Донецьк для себе, але своїми діями можу впливати на інше.

Приєднатися до Пласту

Авторка: Надія Білецька

2019-05-20T20:10:06+00:00