Інтерв’ю з 500-им волонтером — Костянтином Марченком

Костянтин Марченко (39 р.) – директор департаменту в міжнародній компанії, батько пластуна-новака Миколи (6 р.). Костя поступово ставав усе активнішим в організації відтоді, як привів сина до Пласту. Минулого року він вирішив стати новацьким виховником і заповнив анкету до Пласту – Костя став 500-ю людиною серед зголошених 2018 року, тож ми влаштували маленьке свято для нього та його сина Миколи. Ми запросили їх у Пластовий вишкільний центр біля Києва, щоб познайомитися з керівництвом Пласту в Україні, та подарували їм символічний “стартовий пакет волонтера” (футболку, еко-торбинку, книжечки та інші дрібнички). Між тим ми поспілкувалися з Костею про його пластування.

Чому ти вирішив приєднатися до Пласту?

Основна причина, чому я приєднався до Пласту як волонтер – це моє бажання дати більшу цінність собі самому, своєму безпосередньому оточенню, суспільству та світу загалом. Найближчою частиною цього суспільства для мене є мій син Микола. Створюючи довкола більш прийнятне, цивілізоване середовище, я дбаю в першу чергу про себе й своє майбутнє, і, звісно, про ближнього також.

Моє занурення в Пласт почалося з того, що я привів його до пташат – наймолодших пластунів. Від виховниці я почув про можливість приєднатись і в ролі виховника, тож вирішив, що це те, про що я мріяв – стати більш активним, корисним, цінним членом для суспільства, яке мене безпосередньо оточує, та й для себе самого – робити більше, ніж я робив до цього.

Чим ти займаєшся зараз у Пласті?

Я розпочав свою діяльність як новацький виховник і зараз її продовжую. У майбутньому готовий спробувати себе й в інших ролях у Пласті. Я бачу свою активну роль у Пласті настільки довго, наскільки житиму.

Як ти знаходиш час для цього?

Я його не знаходжу стільки, скільки мав би знаходити, тому що, на жаль, я іноді пропускаю заняття чи заходи з причин робочих чи сімейних. Але тоді, коли присвячую час волонтерству, то це тому, що я хочу створювати більшу цінність для самого себе: я хочу не лише страхувати, не лише писати диплом, не лише заробляти гроші, а й долучитися до того, щоб мій син виріс із іншими можливостями та іншими суспільними інститутами, ніж із якими ріс я.

У часи мого дитинства в Україні не було такої організації, яка дозволяла б дітям повноцінно проживати життя не лише в рамках спорту чи наукової спільноти, а так, щоб всесторонньо, всебічно розвивати людину й робити її готовою до дорослого життя. Я вважаю, що підтримуючи Пласт у той спосіб, який у мене є, я допомагаю розбудовувати те суспільство, в якому мені жити вже в зрілому віці, а моєму синові і його одноліткам жити в дорослому віці. Я хочу, щоб це суспільство було значно кращим, ніж є зараз.

Розкажи, як для тебе минула остання година в колі керівництва українського Пласту?

Це було дуже круто, суперово. Я був приємно здивований. Уявляючи собі, хто може бути в керівництві організації, я собі уявляв, що це будуть літні люди, а тут я побачив молодь – активну, свідому, позитивну, інакшу молодь. Натхнення вам і тим, хто вас підтримує; звісно ж, і волонтерам організації.

Єдине побажання до всіх нас – просто ширити оце все добро, оцю всю цінність якомога більше. У спосіб, який кожній конкретній людині прийнятний: хтось здатний прийняти одну частину цінності, хтось – іншу.

Що хочеш сказати тим, хто вагається, чи вступати у Пласт?

Мені допомагає постійно працювати над цим збільшенням цінності дуже просте запитання “Що ти залишиш по собі?”. Постійно ставлячи собі це запитання, на одному етапі я думаю “Залишу ось це після себе, начебто прикольно”. Після певного часу вже думаю “Це прикольно, але замало – ти можеш ще щось залишити після себе, ще кращого досягнути результату”.

З моменту, коли я усвідомив цінність Пласту, до того як я став волонтером – активним членом організації – минуло 14 років. Важливо, що кожна людина таки доходить до бажаного стану. У кожного свій шлях до цього, і все ж це стається.

Приєднатися до Пласту

Автор: Роман Тимоцко

Опубліковано | 2019-03-26T19:40:45+00:00 07.02.2019|Категорії: Загальне, Залучення волонтерів|