Підняття Вифлеємського Вогню Миру на Говерлу вже щорічна традиція нашої організації. Та що відчувають пластуни, коли йдуть засніженими горами, несучи символ миру й добра на найвищу точку України, як мотивують себе підніматися вище й вище, розповіли дві пластунки з Харківщини і Кропивницького.

Аня Пивовар,
юначка, м. Чугуїв, Харківська область
Шлях до вершини був важким, але в мене була мета
Шлях до вершини був важким, але в мене була мета — взяти участь у дуже важливій акції для всієї України, й для мене особисто. Це додавало мені сил і наснаги. Спершу все було не надто складно, проте з часом почалися певні труднощі. Наприклад, зламалася машина, якою ми їхали й довелося пересідати в іншу, що довезла нас до середини шляху. Далі ми йшли пішки до бази Заросляк. Це було місце, де збиралися всі й звідти вирушали до найвищої точки України.
Спочатку мені було дуже легко: ми пішли через красивий ліс та почали підніматися. Коли розпочався дуже сильний вітер і хурделиця, стало важче. Через деякий час ми все ж піднялися на Малу Говерлу, а там здійнявся ще сильніший вітер. Ми сфотографувалися і нам сказали спускаємся донизу. Я не могла повірити в це. Невже я їхала аж з Харкова лише, щоб піднятися на Малу Говерлу? На моє щастя, були ще сміливці, котрі хотіли піднятися на саму вершину. Тож, ми рушили вгору.
З кожним кроком ставало все складніше. Дорогою виникали думки зупинитися і не йти далі. У такі моменти, мабуть, і найбільше відчуваєш “поруч другове плече”. “Аню, ти зможеш!” – постійно підтримував мене друг Юрко, що йшов позаду й, звісно, я рухалася далі. І ось нарешті вершина! За густим туманом нічого не було видно, але думка, що я на найвищій точці України зігрівала душу. Я пишаюся собою, що подолала свій страх і змогла це зробити.
Аня Волохова,
виховниця, м. Кропивницький
Спочатку я думала, що буде дуже важко, бо гори обожнюю, але взимку ще ніколи не бувала, а тим паче на Говерлі.

Це була дуже спонтанна мандрівка, бо вирішила їхати всього за три дні. Не маючи нічого із зимового спорядження, з допомоги друзів буквально за день знайшла й лижний костюм, і маску, й нормальні треки.
Спочатку я думала, що буде дуже важко, бо гори обожнюю, але взимку ще ніколи не бувала, а тим паче на Говерлі.
Невимушені розмови й теплий костюм піднімали мені настрій аж до КПП перед Заросляком, звідки починався наш підйом. Я вже ходила цим маршрутом, тому могла оцінювати скільки залишилось дороги, та в першу ж годину я перестала звертати увагу на дорогу. Ми йшли, жартували, сміялися, робили безліч фото й просто насолоджувалися красою зимових гір. За цим всім я вже незважала на дорогу, а всі мої страхи відійшли на задній план. Хоч я і відвикла від фізичних навантажень, та йти було неважко.
Коли ми піднялися на Малу Говерляну, вітер буквально здував нас з ніг, а сніг то провалювався під ногами по пояс, то не пробивався під льодом, стало зрозуміло, що це важче, ніж здавалося спочатку, але не настільки, щоб перестати ходити в зимові гори.
Обов’язково піду в зимові гори ще!
Доклавши чимало зусиль, ми принесли Вогонь на вершину Говерли. Як виявилося, піднятися на гору — це був перший виклик, а от спуститися — наступний, але ми здолали і його.
Загалом, підйом і спуск пройшов у невимушеній дружній атмосфері й супроводжувався магічними краєвидами зимових Карпат. Обов’язково піду в зимові гори ще!

Схожi новини

Американська організація UHU передала Пласту понад 75 000 $ для допомоги українцям і військовим
Детальніше

Зголошуйся на крайовий табір “ЕТНОКОЛЕСО” про сучасну українську культуру
Детальніше

Реєструйся на Всесвітній
пластовий марафон
Детальніше

Шукаємо коменданта ІІ етапу Крайового Пластового З’їзду
Детальніше

Київська облрада хоче закрити Пластовий вишкільний центр у Бучі
Детальніше